Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет).
Статтею 1 Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік найменувань документів і дій, що сплачується державним митом, наведено у ст. 2 Декрету, а розміри ставок державного мита — у ст. 3 Декрету.
При цьому окремої ставки державного мита за нотаріальне посвідчення договору оперативного лізингу рухомого майна нормами Декрету не встановлено.
Враховуючи те, що договір оренди рухомого майна має майновий характер, то державне мито при його нотаріальному посвідченні справляється відповідно до пп. «д» ст. 3 Декрету, як за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці, тобто 1 відсоток суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Згідно з п. 8 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита №811, за посвідчення договорів, платежі за які провадяться періодично (наприклад, за договорами оренди майна), сума, з якої обчислюється і сплачується державне мито, визначається виходячи із загальної суми платежів за договір за весь час його дії. Якщо договір укладено на невизначений строк, то державне мито обчислюється і сплачується виходячи із загальної суми платежів за договором, але не більше ніж за три роки.