За весь період існування Верховної Ради України її стіни вміщали і вміщують різних політиків: майстрів державницької справи та осіб, «випадкових», епатажних, одіозних і практично нікому невідомих, яких завжди будуть пам’ятати, згадувати незлим тихим словом, й швидко забутих. Пам’ятають та споглядають кабінети Парламенту і різні законопроекти, що вносилися та вносяться народними обранцями. Одні з них були і є доленосними для України, назавжди увійдуть в історію «законотворчого пера», інші ж були чи є, даруйте, «юридичним непотребом». Останні, в силу деяких випадків забуття народними представниками того, що людина, уповноважена на створення загальнообов’язкових документів, у своїй діяльності, як і лікар, має керуватися, перш за все, принципом «не нашкодь», стають обов’язковими до виконання законами, наслідки реалізації яких можуть мати доволі негативний, а то і катастрофічний характер.
Так в Україні склалася нормотворча практика, що прийняті Верховною Радою закони не містять імен їх авторів, як це було, скажімо, в Римській імперії (кодекс Юстиніана, кодекс Феодосія та ін.). Тому досить важко визначити народних депутатів — активних джерел правильних, а то й геніальних юридичних рішень або ж деструктивізму у формуванні законодавчих актів. А таке визначення дуже важливе, особливо щодо останнього. Адже, незважаючи на критичні економічні процеси в країні, практично кожен із нас, громадян України, «зціпивши зуби», із сердечною вірою у прекрасне майбутнє рідної держави виконує свою професійну чи громадську роботу, здійснює вклад у світле майбутнє української держави. Однак центром державотворчої роботи в Україні є Верховна Рада. А тому нині, як ніколи, її робота має бути продуктивною. Продовжити читання “ПРОТИЛЕЖНА СТОРОНА МІСЯЦЯ, АБО ЩО ВАРТО ЗНАТИ ПРО ЗАКОНОТВОРЧУ ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРЕМИХ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ”